Литературные произведения Запорожского готического портала
Олесь Барліг – Мов-ніби-неначе
печера мов
стогін
глибока і
темна
лицар відсуває погляд
зі скрипом
ніби гидує чернечою
рясою
від чого хитаються
грона свічок
жовто-гарячі голови в
каптурах
чернець ковтає липкість
слини
врівноважує
спокоєм
і
молитвами
знекровленість
шкіри
та півончастість
вуст
дозволяючи легеню в
латах
бути зверхнім і
хворим
[коли сутінь
блукає кутками кімнати
дехто згадує про
поблажливість
очі закривши на
мерехтіння
денних
строкатостей]
- Померти, не значить
забути, -
шепоче чернець пестячи
книгу
у відповідь
лицар
лише насуплює
брова
каштанові пасма
прибираючи з вух
[волосся його
шелестить
мов змія, що
спускається з каменя]
- чи знаєш ти
те,
що цієї
зими
промерзла річка аж до
самого дна? –
у голосі легеня
шепочуть полишені гнізда,
снігом притрушений
очерет,
вальдшнепів гачечки
дзьобів
[віяло чорне
яке задрімало вже під канделябром
схвильовано
озирнулося]
- То й
що?
[чернеча книжка
вогка
й не до
кожного піде читатись]
щупальце протягу мацає
лицаря
за
повіки
заважає відсунутись
погляду далі
вступає у змову з
тінями
що густішають з кожним
зітханням
[скрип нерішуче
не зміг зародитися –
чернець вмілим
рухом
його
обірвав]
стогін неначе
печера
глибокий і
темний
(c) Олесь
Барліг.,2009
