Литературные произведения Запорожского готического портала

Містраль - Нави

Вони йдуть. Такі ж барвисті і різнокольорові, як і однакові. З однаковими поглядами. З однаковими думками, душами і посмішками. Вони крокують по-різному, але це тільки ззовні. Усередині у них все однакове.

Я іду містом, я намагаюся не дивитися в очі людям. Ні, не людям. Навколо мене хвилюється живе море, де кожен вважає себе царем і є хробаком. Вони йдуть повз мене, одягнені з однаковим безсмаковим смаком, з однаковою дурною музикою у навушниках, дрібні і несправжні. Це - нави.

І я відвертаю погляд від їхніх очей, від їхнього поступу. Дивлюся на дерева, будівлі, читаю написи.

Але все марно. До мене долинає брудна лайка з іншого кінця вулиці. Я не звертаю уваги. Вже давно не звертаю уваги, бо давно вирішив - я не з ними. Краще зовсім не бути, ніж бути отаким - силіконовим дитям байдужості та самовпевненого неуцтва. Я не з ними, хоча іноді мені здається, що це марна справа. Машина не зупиниться через демарш одного з мільйона однакових коліщаток.І все таки - я не з ними.

Я підходжу до будинку і підіймаюся сходами. Заходжу до квартири і сідаю на ліжко, вмикаю комп’ютер, п’ю з власної чашки. Це все - лише моє, неповторне. І нехай ззовні здається воно таке саме, як у інших, я знаю - це моє, це мій дім. Це сувернітет моєї душі.

Я лягаю спати і вимикаю світло. Боюсь тільки одного - а що, як раптом я прокинусь таким, як усі? Стану справним коліщатком. Перетворюся з картини на фотографію...

Я закриваю очі і мені все маряться різнобарвно-однакові легіони. Це - нави.