Литературные произведения Запорожского готического портала

Cothurnatus - Напруженість

Ти живий? Так? Твоє серце напружено тьохкає в грудях, твоя шкіра напружено стримує твої м’язи. Твої очі напружено ковтають сонячне світло, твій шлунок напружено перетравлює наїдки, твої легені напружено фільтрують повітря…

Ти напружено вчишся. Напружено працюєш. Напружено думаєш. Напружено відпочиваєш. І часом тобі у саме твоє ментальне нутро, у твою, як би то мовити – душу закрадається, повільно й підступно просякає неприродне для людської натури бажання повного розслаблення – прагнення смерті.

Ти не середньовічний змучений нескінченими братовбивчими міжусобицями лицар, якого ще й закликають бити якихось невірних невідомо де. Ти не належиш ані до загубленого покоління, ані до дітей війни. Ти звичайний середньостатистичний чоловік, менеджер середньої ланки, вчитель, чиновник про тебе ніхто не знає і ти нікому не треба.

Твоя маленька трагедія напруженості це не темна містична романтика невідомого, це лише передчуття, лише передбачення того, що твоє заборонене бажання повного розслаблення таке ж невідворотне, як і ті деталі на яких ти концентруєшся, як і той занепад, розслаблення і бездії–безнадії, що навколо тебе…

Незворотній стан фатального чекання в кращих традиціях прози Еріха Марі Ремарка та Гайнріха Бьоля… Стану заїждженої платівки самотності й предковічності мінорної Одисеї несмачним життям, життям передбачуваним, життям до паскудства простим і від того жахливим…

Нецікаво брати в цьому участь, бо ж результат ти вже знаєш заздалегідь… Все правильно. Цей світ тримається на колізії протилежностей. Всі напруженості мають розслабитися, а всі розслабленості – напружитися… Цікаво, а чи є життя після розслаблення, чи воно таке ж нав’язливо-обов’язкове? Хоча, як це можна осягнути напруженим мозком?!?!